Раїса — внутрішньо переміщена жінка з Торецької громади Донецької області. У червні 2024 року вона вимушено покинула рідну домівку через активні бойові дії та загрозу життю внаслідок обстрілів. Під час евакуації жінка перебувала у постійному стресі, відчувала невизначеність та страх за власне життя і життя дорослого сина, який має інвалідність.
Переїзд до м. Кам’янське Дніпропетровської області був вимушеним і не мав чіткого плану — єдиним орієнтиром були родичі, які могли надати тимчасову підтримку. У перші місяці життя на новому місці Раїса переживала складний період адаптації. Її емоційний стан погіршувався через додаткові життєві труднощі: квартиру, яку вони спочатку орендували, продали власники, і родині довелося знову шукати житло. В умовах незнайомого міста, обмежених соціальних контактів і постійної невизначеності цей процес став для жінки значним стресовим фактором, що призвів до посилення тривоги, емоційного виснаження та депресивних переживань.
Раїса щиро турбується про близьких та відчуває за них відповідальність. Це для неї є джерелом життєвого сенсу та внутрішньої мотивації. Водночас тривала напруга й необхідність постійно дбати про інших в умовах адаптації на новому місці призвели до емоційного виснаження. На момент звернення по підтримку у жінки спостерігалися ознаки хронічного стресу, зокрема підвищена тривожність, емоційна вразливість та знижене відчуття безпеки.
Звернувшись до Центру соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб і потрапивши в поле підтримки громадських організацій, що проводять арттерапевтичні зустрічі та групи психологічної допомоги, Раїса почала повільно відновлювати свій емоційний стан. Вона відкрилася до спілкування, навчилася ділитися власними переживаннями, що стало важливим кроком у подоланні ізоляції та депресивних станів.
У вересні 2025 року, долучившись до регулярних зустрічей, які проводить громадська організація “Дівчата”, Раїса ділилася, що їй дуже подобається брати в них участь. Вона активно включалася в обговорення, охоче спілкувалася з іншими учасницями, ділилася власним досвідом і переживаннями. За словами жінки та спостереженнями фахівців, участь у зустрічах дуже позитивно впливає на неї, сприяє стабілізації емоційного стану та відновленню внутрішніх ресурсів.
Жінка із задоволенням займається малюванням, в’язанням, пише вірші, якими ділиться з групою, а також приносить власноруч зв’язані вироби. Творчість є для неї важливим способом самовираження, емоційного розвантаження та самопідтримки. Позитивне мислення, життєва мудрість і внутрішня сила Раїси надихають інших учасниць групи та сприяють формуванню підтримуючої й ресурсної атмосфери.
Сьогодні Раїса все ще перебуває у стані вразливості, але водночас поступово відновлює внутрішню рівновагу, здатність приймати допомогу та відчуття належності до спільноти. Регулярна участь у психосоціальних заходах допомогла жінці зміцнити власні ресурси, краще справлятися зі стресом і відновити соціальні контакти.
Її історія демонструє, як системна підтримка сприяє адаптації й підвищенню життєстійкості внутрішньо переміщених осіб.
Допомога надається в межах проєкту “Посилення доступу та надання послуг для підтримки СРЗ та протидії ГЗН серед жінок і дівчат, які постраждали від конфлікту на Сході та Півдні України” спільно з міжнародною гуманітарною організацією CARE за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
