Катерина та її чоловік жили з сином у Херсоні. Хлопець має інвалідність з дитинства І групи, через що пересувається на кріслі колісному та потребує постійного догляду. Звичне життя зруйнувалося, коли місто опинилося в окупації. Дні тягнулися в нестерпному очікуванні, сповненому страху й невизначеності. А коли Херсон звільнили, стало зрозуміло: повернутися до звичного життя неможливо. Місто було сильно понівечене та перебувало під постійними обстрілами — там не було шансів на безпеку й стабільність, особливо для сина.
Тому родина вирішила переїхати до селища Радушне Криворізького району. Місцевість була тихою, однак — абсолютно не пристосованою до потреб людини на кріслі колісному. Кожна поїздка перетворювалася на випробування, а віддаленість від медичних закладів викликала у батьків постійну тривогу. Донька родини мешкала зі своєю сім’єю на Київщині, і переїзд ближче до неї став мрією для Катерини з чоловіком. Однак необхідних коштів для цього родина не мала.
У той момент, коли сили подружжя були майже вичерпані, соціальні працівники громади передали контакт родини мобільній бригаді ГО “Дівчата”. Після зустрічі з Катериною й оцінки індивідуальних потреб родини стало зрозуміло — фахівчині громадської організації можуть надати допомогу в рамках кейс-менеджменту.
Першим кроком стала психологічна підтримка, яку жінка отримала від психологині ГО “Дівчата”. Кожен сеанс поступово знімав тягар з душі Катерини, повертаючи їй віру в себе та в майбутнє. Паралельно шляхом перенаправлення родина отримала гуманітарну допомогу, що полегшило їхнє щоденне життя. Але справжнім переломним моментом стало подання заявки на отримання допомоги індивідуального захисту у межах проєкту “Посилення доступу та надання послуг для підтримки СРЗ та протидії ГЗН серед жінок і дівчат, які постраждали від конфлікту на Сході та Півдні України” спільно з міжнародною гуманітарною організацією CARE за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Це був останній шанс на здійснення мрії, і вона здійснилася: заявку задовольнили, родина отримала фінансову підтримку. Кошти дали змогу родині переїхати ближче до доньки на Київщину та орендувати житло терміном на три місяці. Тепер родина мешкає в безпечнішому середовищі, де створено кращі умови для сина.
Ця історія — не лише про переїзд чи фінансову допомогу. Вона — про силу духу та підтримку, про те, як навіть після найважчих випробувань можна знайти в собі сили рухатися далі. Надія завжди поруч — варто лише простягнути руку.
