Коли Ольга повернулася до України після вимушеної еміграції, її життя нагадувало довгий ланцюг втрат і виснаження. Вона — 38-річна соло-мама 3 дітей, яка пережила смерть обох батьків у різні роки, втрату власного бізнесу, роботу “на виживання” у піцерії. Постійна тривога, страх повторення панічних атак, нестабільний сон, емоційна спустошеність і відчуття власної нікчемності — саме так жінка описувала свій стан, коли прийшла до ГО “Дівчата” по допомогу.
За роками зовнішніх труднощів стояла ще глибша історія: досвід дитячої травматизації, насильницького та нестабільного середовища, страх бідності й голоду, недовіра до людей та постійний страх повторити долю мами. Єдиним способом “заглушити” біль для Ольги ставало вживання алкоголю.
Робота з психологинею стала для Ольги першим безпечним простором після багатьох років боротьби. Разом з фахівчинею вони поступово вибудовували довіру, вчилися називати емоції, помічати тригери, знаходити ресурси й головне — повертати відчуття, що життя можна контролювати. “Ми створили контракт на безпеку, включно з домовленістю про утримання від алкоголю. Також пропрацьовували панічні атаки, тренували техніки заземлення, працювали з провиною”, — каже психологиня.
Ольга включилася в терапію дуже активно. Вона вела щоденники, таблиці автоматичних думок, виконувала різні вправи, досліджувала свої здібності, ресурси та запит на професійну реалізацію. Також жінка слухала надихаючі аудіокниги, пройшла майстер-клас із відкриття власної справи та вчилася говорити зі своїм страхом: “Не хочу бути паралізованою страхом. Хочу рухатися далі”, — говорила Ольга психологині. Після консультацій із неврологом та психіатром вона зважено розпочала медикаментозне лікування.
Під час терапії до жінки почали повертатися сили. Ольга відновила зв’язок із колишнім бізнес-партнером, отримала нову пропозицію роботи, почала працювати одразу в двох командах — але вже не вигораючи, а навчаючись розподіляти навантаження. Вона переїхала в нову, комфортнішу квартиру, провела свої перші вебінари та продовжує утримуватися від алкоголю.
Поряд із зовнішніми змінами відбулися внутрішні. Ольга почала краще спати, відчула зниження тривожності й поступово вийшла з депресивного стану. Навчилась просити про допомогу і приймати її, стала впевненіше говорити про власну цінність та можливості. В її життя повернулися соціальні контакти, відновилися професійні зв’язки, з’явилися нові амбіції й перші реальні кроки до професійної реалізації.
Її внутрішнім орієнтиром стала фраза, яку вона повторювала майже на кожній сесії: “Я хочу, щоб мої діти бачили мене щасливою”.
Сьогодні Ольга відчуває себе стійкішою, енергійнішою та впевненою в тому, що здатна будувати нове життя. Вона дбає про здоров’я, планує майбутнє та відкривається новим професійним можливостям. Нещодавно Ольга отримала запрошення виступити лекторкою на конференції у Грузії — крок, який ще пів року тому здавався їй абсолютно неможливим.
“Її історія — це приклад того, як крок за кроком, навіть через страх, можна повернути собі життя. Ольга неймовірно працьовита, чесна з собою і здатна до великих змін, коли відчуває підтримку. Її розвиток — це величезна заслуга її самої”, — каже психологиня ГО “Дівчата”.
Допомога надається в межах проєкту “Довготривале розширення можливостей: посилення спроможності та ПЗПСП для постраждалих від війни українців” у співпраці з Center for Disaster Philanthropy.
