Володимир (ім’я змінено з міркувань безпеки) — один із тих, хто пройшов через пекло російського полону й зумів віднайти в собі сили жити далі.
Під час окупації чоловік потрапив у полон, де зазнав нелюдських катувань, які супроводжувались приниженнями й сексуальним насильством. Володимира били електричним струмом, змушували збирати бите скло голими руками, застосовували до нього предмети для завдання болю. Найважчим, за словами Володимира, було не фізичне, а психологічне знущання. Чоловіка змушували всю ніч стоячи читати “Війну і мир”, без права сісти чи зробити паузу. За найменшу спробу зупинитися він одразу отримував удар шокером або кийком. “Ти стоїш і вже не відчуваєш ні тіла, ні свідомості, і просто не розумієш, чи ще живий”, — згадує Володимир. Це був страшний “іспит на витривалість”, який залишив у пам’яті шрами глибші, ніж тіло могло витримати.
Після тортур Володимира відправили на примусову працю — копати окопи, носити вантажі, виконувати найважчі завдання на лінії фронту. Коли ж окупанти визнали, що чоловік “відпрацював свою провину перед росією”, його відпустили. І Володимир скористався шансом виїхати з окупованої території. Цей шлях був небезпечним і сповненим ризику. Він погодився вивезти з окупації дівчинку з ДЦП і паралізованого чоловіка — людей, яких навіть не знав. Саме цей вчинок допоміг йому пройти всі блокпости і вирватися на волю.
Родина Володимира втратила все: дім, майно, навіть автомобіль, який довелося продати, щоб мати гроші на життя. У новому місті вони винайняли невелику квартиру. Через наслідки катувань чоловік довго не міг працювати, іноді підробляв або волонтерив у церкві.
До кейс-менеджерки ГО “Дівчата” Володимира скерувала партнерська правозахисна організація. На той момент чоловік збирав документи для отримання статусу цивільного полоненого. Уже під час першої зустрічі фахівчині стало зрозуміло, що Володимир — людина з надзвичайною внутрішньою силою. Він не боявся розповідати про пережите, бо вірив, що його свідчення мають допомогти іншим.
Першочергово Володимира перенаправили до психологині ГО “Дівчата”. На їхніх зустрічах чоловік вперше дозволив собі говорити, плакати, згадувати пережити не зі страхом, а з усвідомленням, що тепер він у безпеці. Паралельно фахівці допомагали чоловіку завершити процес із отриманням статусу цивільного полоненого. Завдяки підтримці партнерського благодійного фонду Володимир зібрав усю доказову базу. У листопаді 2025 року заплановано заочний суд над російським військовим, який його катував, та очний суд над колаборантом, що його зрадив. Це стане важливим кроком до визнання та справедливості.
Ще одним головним етапом у допомозі стало перенаправлення Володимира до ще одного фонду, завдяки якому він не лише отримав репараційну допомогу, а й долучився до групи самодопомоги для постраждалих від сексуального насильства під час війни. Підтримка інших людей, які пережили подібне, стала для Володимира новим початком. Він став одним із співзасновників громадської організації та виступає на форумах і зустрічах, розповідає про реалії полону, адвокатує підтримку і захист прав таких, як він.
Дружина Володимира зізнається: “Я щодня кажу Володимиру, як я його кохаю і як ним пишаюсь. А ще півроку тому мені навіть говорити з ним не хотілося, тому що він був у постійній депресії. Тепер у нас знову є життя”.
Завдяки фінансовій допомозі у межах проєкту “Посилення доступу та надання послуг для підтримки СРЗ та протидії ГЗН серед жінок і дівчат, які постраждали від конфлікту на Сході та Півдні України” спільно з міжнародною гуманітарною організацією CARE за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини родина змогла орендувати житло строком на 6 місяців та облаштувати спальне місце для сина. Команда ГО “Дівчата” також приділила велику увагу освітньому та психологічному розвитку сина Володимира. За словами його батьків, вони просто не впізнають сина: раніше він часто не слухався і огризався, а зараз став справжньою “золотою дитиною”.
“Я щиро радію результату, якого вдалося досягти разом із Володимиром та його родиною. Це справжня історія успіху, і я буду пишатися нею все життя”, — ділиться кейс-менеджерка ГО ”Дівчата”.
Історія Володимира про незламність; про людину, яка пройшла крізь тортури, але змогла не лише вижити, а й знайти сенс у підтримці інших та розголосі правди.
