Повномасштабне вторгнення росії в Україну спричинило значні зміни в соціально-економічному стані країни, посиливши гендерні нерівності та створивши нові виклики для жінок і вразливих груп. Війна призвела також до зростання випадків гендерно зумовленого насильства (ГЗН), а також обмеження доступу постраждалих до необхідної допомоги через соціальні трансформації та труднощі з доступом до основних послуг. Внутрішнє переміщення населення, стрес та соціальна ізоляція створюють додаткові ризики для жінок і дівчат, зокрема підвищуючи їх уразливість до насильства, експлуатації та дискримінації. Зміни в економічній ситуації та додаткові обов'язки, пов'язані з доглядом за родиною, обмежують можливості жінок для адаптації до нових умов, що збільшує їхній психологічний та фінансовий тиск.
Масштаб проблеми підтверджується кількістю ГЗН звернень та зростанням фінансової вразливості жінок, які часто стають єдиними годувальницями сімей. Ця ситуація вимагає комплексних підходів до запобігання насильству та підтримки постраждалих.
Основні висновки
Дослідження, проведене HIAS у партнерстві з ГО “Дівчата”, свідчить, що війна в Україні значно посилила соціально-економічні, психологічні та безпекові виклики зокрема для жінок та дівчат. Безумовно, однією із найбільш критичних загроз для усіх мешканців країни є безпекова ситуація, спричинена постійним страхом за життя і здоров’я. Постійні обстріли, атаки дронів, загроза балістики, а також проблеми з електропостачанням, водопостачанням та зв’язком, на жаль, є щоденними викликами для мешканців досліджуваних громад. Проте, окрім безпосередньо критичної безпекової ситуації, війна спричинила низку й інших проблем. Втрата роботи, відсутність можливостей працевлаштування, обмежені можливості перекваліфікації, значне зниження матеріального стану, мобілізація чоловіків та необхідність доглядати за дітьми або маломобільними призвели до того, що велика кількість жінок або опинилася в повній економічній залежності від партнерів та від міжнародної й державної допомоги, або вимушені стати єдиними годувальницями в родині. Ситуація особливо критична для тих, хто проживає в сільській місцевості, де доступ до соціальних і медичних послуг є вкрай обмеженим. Найбільш уразливими виявилися ВПО, матері-одиначки, жінки з інвалідністю та представниці етнічних меншин.
Крім фізичних загроз, війна має надзвичайний вплив на психологічний стан населення. Вкрай розповсюдженими проблемами серед мешканців громад є постійний стрес, тривожність, депресивність, апатія, а також почуття безнадії та страху за майбутнє. Молодь, яка вимушено перейшла на дистанційне навчання, страждає від ізоляції та освітніх прогалин, що впливає на їхню впевненість у завтрашньому дні. Водночас через постійний фоновий стрес людям стає складніше реагувати на різноманітні ситуації, почастішали міжособистісні та побутові конфлікти. Жінки наголошують, що відчувають страх через потенційну загрозу збоку як військових, так і цивільних чоловіків, котрі, своєю чергою, відчувають сильний стрес та тиск на фоні війни. Саме тому є виражений запит жінок на психологічну підтримку чоловіків.
Одним із найбільш тривожних наслідків війни стало різке зростання випадків гендерно-зумовленого насильства. Постійний стрес, страх за життя, економічна нестабільність, зловживання алкоголем серед чоловіків та загальна соціальна ізоляція сприяють збільшенню рівня конфліктів у родинах. Багато жінок не звертаються по допомогу, адже побоюються осуду з боку громади, не довіряють поліції або просто не знають, куди можна звернутися. Відсутність кризових центрів у малих містах та селах ускладнює ситуацію ще більше, а нестача юристів та психологів робить доступ до допомоги практично неможливим. Особливо критичним є становище ромських жінок, які стикаються з подвійною дискримінацією: як з боку суспільства, так і всередині власної громади.
Для розв’язання цих проблем необхідний комплексний підхід. Розширення доступу до кризових центрів та притулків, створення мобільних бригад допомоги, впровадження спеціальних програм економічної підтримки для жінок, програм працевлаштування або перекваліфікації, а також розширення безкоштовних психологічних послуг можуть значно полегшити ситуацію. Окремо слід наголошувати на необхідності проведення масштабних просвітницьких кампаній, які допоможуть зламати суспільні стереотипи щодо гендерно-зумовленого насильства, виховати нульову толерантність до випадків насилля та кривдників, підвищити рівень обізнаності про доступні сервіси, а також боротися зі стигматизацією постраждалих від ГЗН. Окрім цього, посилення відповідальності кривдників за скоєне насилля та впровадження ефективних механізмів захисту постраждалих може стати надійним підґрунтям для позитивних змін.
Загалом, дослідження демонструє, що війна, окрім очевидної фізичної загрози погіршила матеріальне та психологічне становище жінок, а також загострила проблеми гендерної нерівності та насильства, посиливши загальну вразливість жінок та дівчат. Без системних змін у сфері соціального захисту, просвітницької діяльності, правового регулювання та підтримки ментального здоров’я ці виклики можуть мати довготривалі наслідки для українського суспільства.
